WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!


Pages:     | 1 | 2 ||

Візьмемо для прикладу один з головних документів, за яким мають нині виготовляти бетон ДСТУ Б В.2.74396, і спробуємо ним скористатися. Тож, поперше, які в’яжучі треба використовувати? Портландцемент та шлакопортландцемент за ГОСТ 10178 (п.3.3, с.6)? Але ж цей стандарт уже давно не діє, і цей цемент випускається за ДСТУ Б В.2.74696, який суттєво відрізняється від того, що випускався за ГОСТ 10178. Тут уже (п.3.4.13, с.9) і перелік шкідливих речовин, який не зовсім узгоджується з ДСТУ Б В.2.77598, та заклик до обов’язкового (!) застосування для морозостійких бетонів повітрявсмоктуючих та газоутворюючих добавок (п.3.6, с.10). А якщо бетон марок F100F200 можна отримати і без них, наприклад, із застосуванням пластифікаторів УПБ чи С3, то що це є порушенням стандарту? Небезпечними, на наш погляд, є вимоги п.3.2.4 (табл.1 с.6). Адже у зв’язку зі зміною класифікації цементів мінімальної витрати 170 кг/м3 для неармованих конструкцій буде недостатньо для забезпечення необхідної кількості цементного тіста, а 220 кг для захисних властивостей бетону по відношенню до стальної арматури. Не забезпечать ці ж властивості і 270 кг/м3 для попередньонапруженої арматури, бо, за новою класифікацією, при вмісті 35% шлаку або опоки в’яжуче залишається ще портландцемент і, згідно з діючими нормами, мінімальна витрата цементу для попередньонапружених конструкцій 300 кг/м3. Великий сумнів у тому, чи розібрались у цих деталях виробничники, в результаті багато деталей і конструкцій виробляється нині (причому при застосуванні менш корозійностійкої сталі серпоподібного профілю) із зниженою на 1015% витратою цементу, що веде до суттєвого зменшення захисних властивостей бетону до попередньонапруженої арматури. Можливо, не такі вже грішні у порівнянні з цими помилками неузгодження щодо визначення морозостійкості бетонів ДСТУ Б В.2.74596 (п.5.1.2, с.20) та ДСТУ Б В.2.74896 (п.7.1), де у першому для бетонів F50 та вище допускається зниження міцності зразків після випробовування на 15%, а у другому тільки 5%. Але головне тут навіть не у процентах, а у тому, що запропоновані різні методи оцінки морозостійкості не узгоджені між собою та не завжди щільно корелюються. Та хіба ж не зрозуміло, що всі ці методи умовні, то чому б не зупинитись на одному, наприклад, другому і не морочити людям голову. Ще гірше, що всі ці методи не тільки умовні, але ще й символічні, бо випробовування один раз на шість місяців ніяк не є представницькими та не можуть віддзеркалювати реальну морозостійкість бетону деталей і конструкції. Враження таке, що нормативні документи з методів оцінки морозостійкості створені скоріше для ревізора, ніж для прогнозування довговічності бетону. Такі ж зауваження можна зробити до діючого ще з радянських часів державного стандарту оцінки водонепроникності бетону.

Та й навіщо, навіть у разі реальності та об’єктивності результатів випробовування, нам ці дані, якщо вироби і конструкції за шість місяців уже давно виготовлені та змонтовані на будівельному майданчику.

Найбільші незручності виникають при застосуванні неруйнівних та експертних методів контролю якості бетонних та залізобетонних виробів і конструкцій. Ці методи регламентуються кількома нормативними документами ще радянських часів. І дуже часто ці методи використовуються для експертизи при обстеженні причин руйнувань і аварій виробів та конструкцій. Як відомо, вимоги цих документів передбачають всюди створення тарировочних залежностей зв’язку показника у стандартних зразках (куб, циліндр, захисний шар і т.п.) з оцінкою у конструкції. Але яка може бути експертна оцінка виробу чи конструкції, якщо, у більшості випадків, експерт не може отримати тарировочних залежностей, бо не має самих зразків. Звичайно, можна вирізати керни, але вони не можуть бути представницькими для всіх партій виробів і конструкцій. Окрім того, при цьому порушується структура бетону, що є недопустимим при випробовуванні, наприклад, корозійної стійкості, морозостійкості та водонепроникності бетонів. Не можуть фізично бути забезпечені і вимоги умов твердіння зразків та досліджуваних виробів чи конструкцій.

Будівництво, на жаль, не може обійтись без експертних, у т.ч. неруйнівних методів контролю якості, але сучасні методи контролю є настільки сумнівними, що обґрунтувати як у технічному, так і юридичному плані отримані висновки практично неможливо. От і виникає питання: а чому б не створити єдиний уніфікований документ з контролю якості бетону та залізобетону, включаючи неруйнівні методи контролю за принципом достеменності за найбільш можливою похибкою випробувань? Не оригінально, не зовсім точно, але краще, ніж нічого. Адже широкі і успішно до цього часу неформально використовуються експресметоди контролю водонепроникності, морозостійкості та прогнозу довговічності бетону (Деклараційний патент на винахід України № 35688А «Спосіб діагностики довговічності бетону», 1997, Бюл. № 3, 2001 та № 63047А «Спосіб оцінки водонепроникності бетону», 2001, Бюл. № 1, 2004). І нехай немає аналогів у Західній Європі та США, але такий спосіб роботоздатний і успішно використовувався у всьому світі, у т.ч. при будівництві льотниська у Борисполі польськими та німецькими фірмами. Не дуже точний метод, але краще прогнозу за кількістю всмоктуваного повітря 70річної давності. Так що і в нас нехай Європа дечому повчиться.

Окрема розмова сухі будівельні розчини. Хто їх, як і бруківку, тільки не робить. От тільки якість мало хто із виробників і споживачів перевіряє. Так само як немає нормативного документа з перевірки довговічності та практично не існує інструментарію для контролю якості сухих будівельних розчинів. Хіба що є на Україну 34 лабораторії, які мають можливість визначити міцність зчеплення розчину з основою, та й то за нелегалізованими стандартами європейських країн.

Та повернімося до нашого бетону й залізобетону. Нібито є нормативний документ ДБН А.3.1796 «Виробництво бетонних та залізобетонних виробів» і посібник до нього. Але ж і помилок, і прорахунків там дуже багато. От щодо температури цементу, що використовується для приготування бетонної суміші до 600С (п.3.2.3, с.7), то тут є великий сумнів, бо при температурі в’яжучого 600С водопотреба бетонної суміші підвищується на 510%, що у кінцевому результаті веде до зниження міцності бетону на 1216%, а морозостійкості на 2030%. Дуже завищена, на наш погляд (обов’язковий додаток А, с.26) допустима похибка дозування цементу, води та заповнювачів, відповідно, ±2 та ±2,5%. Уявіть собі реальну ситуацію, коли треба отримати бетонну суміш марки П4 при похибці в дозуванні цементу 2%, води +2%, щебеню +2,5% і піску 2,5%. Неважко підрахувати, що така суміш виявиться розшарованою і важкоукладальною. А от нічого серйозного не трапилось, якби похибка у дозуванні розчину суперпластифікатора була б не ±1, а ±2%, бо дозується він у вигляді 510% робочого розчину і в невеликих кількостях. Не дуже радують нас ці норми вимогами до виготовлення попередньонапруженої арматури. Адже тут буде багато тонкощів: це і температура, і одночасне застосування арматури навіть одного класу, але різних діаметрів і класів, особливості зняття напруги тощо.

Дивують у нормах і вимоги до режимів теплової обробки бетонних та залізобетонних виробів і конструкцій. От, наприклад (п.7.3.4, с.21), навіщо вимагати для бетону з підвищеними вимогами до морозостійкості та водонепроникності (і, мабуть, корозійної стійкості. М.Ф.) температури ізотермічної витримки саме 600С. А що, якщо температура цього етапу процесу буде 400С, то що це є порушення норм? Не зовсім зрозумілі і вимоги до попередньої витримки і швидкості підвищення температури (обов’язковий додаток «В», с.28). Наведені дані, звичайно, скомпільовані з видань науководослідного інституту бетону та залізобетону 70х років, але то були рекомендації, а не норми, а подруге рекомендовані швидкості у 6070 0С/год при застосуванні багатьох цементів, зокрема з підвищеним вмістом С3А та оксидів можуть призвести до тріщиноутворення. Та, врештірешт, дайте можливість виробнику самому обирати режим теплової обробки, який забезпечить йому мінімальну собівартість при дотриманні всіх вимог якості продукції.

А тепер найголовніше. Фахівці з нетерпінням чекають набрання чинності ДСТУ 37602005 «Прокат арматурний для залізобетонних конструкцій. Загальні технічні умови», який, нібито, нарешті вирішить проблему методів розрахунку конструкцій. Але це не зовсім так, бо у чинному документі СНиП 2.03.0184 «Бетонные и железобетонные конструкции» не має ані властивостей цементу, ані характеристик арматури, за якими нині доводиться проектувати залізобетонні вироби і конструкції. Використовується у будівництві і більше половини типових конструкцій ще 6080х років, розрахованих за тим же СНиП 2.03.0184 (є навіть ще старіші). Змінився цемент, змінився бетон, змінилась арматура, а розрахунки ведуться, нібито нічого не сталося. От тільки передбачливі проектувальники, на всяк випадок, на 24 мм збільшили діаметр арматури та ступіньдва клас бетону. Взагалі, автор не вважає, що методи розрахунку конструкцій (як і вибору складу бетону) треба нормувати. Та підбирайте, як хочете, проектуйте, як заманеться, головне, щоб була забезпечена необхідна міцність, деформативність, тріщиностійкість, надійність та довговічність виробів чи конструкцій. Але наука повинна дати хоча б достеменні, перевірені солідною експертизою, необхідні рекомендації як це робити, адже нинішнє покоління проектувальників і виробничників навчено тільки методу стандартів, норм та інструкцій.

Не менше проблем виникає при застосуванні чинних нормативних документів (у т.ч. СНиП 2.03.0184) у проектувальників з призначенням властивостей (саме призначенням, а не розрахунком), які характеризували довговічність бетонів. Так, уже проектувальним штампом стала для конструкцій доріг, мостів, каналізаційних і гідротехнічних споруд, паль вказівка про обов’язкове застосування низькоалюмінатних цементів та визначення помилкового зв’язку морозостійкості і водонепроникності бетону з його класом за міцністю. Наприклад, якщо рекомендована морозостійкість бетону F100 та водонепроникність W4, то штучно призначають клас з міцності В25, якщо ж F200, W8 то В30В40, хоча кореляція тут може бути тільки для бетонів, виготовлених на одних матеріалах, а такого взаємозв’язку, незважаючи на нормативи всіх рівнів, взагалі немає, бо бетон з дефектами може мати міцність і 50 МПа, а не витягне і марок W4 та F100. До речі, обстеження 10 років тому конструкцій харківських каналізаційних споруд показало, що міцність бетону в них сягала 60 МПа, а от морозостійкість не перевищувала 75 циклів, і водонепроникність 0,2 МПа. До речі, у лабораторних зразках бетон показав марки F200 та W6.

Зрозуміло, що за обмеженнями обсягу роботи, в ній не можуть бути розглянуті інші нормативні документи. Але не торкнутись ще кількох питань, які пов’язані з функціонуванням нормативних документів, не можна. Це контроль якості та сертифікація продукції. Те, що контроль якості не виконується належно, можна з’ясувати, аналізуючи кошторис будівництва. Як добре відомо при витратах на контроль якості менше 4% кошторисної вартості будівництва об’єкт не може вважатися надійним. На жаль, витрати на контроль якості будівництва нині не перевищують 2%, у багатьох випадках не виконується навіть авторський контроль проектувальників. Та й чим контролювати, якщо практично всі прилади, передбачені нормами і стандартами, в країні не виробляються, а в провідних НДІ галузі не можна визначити навіть стандартну марку цементу. В тих же НДІ майже не залишилось докторів наук, а завідувачі лабораторіями вже далеко запенсійного віку.

А тепер щодо сертифікації продукції. Скільки мільйонів витрачено на акредитації лабораторій та сертифікацію продукції і яка від всього цього ефективність. Що суттєво підвищилась якість продукції, чи, може, вироби і конструкції стали надійнішими та довговічнішими. Та ні. А все тому, що все це звичайна формальність і бюрократія, бо акредитовані лабораторії по суті не є незалежними. Не відповідають вони і за сертифіковану продукцію, бо висновки робить тільки за лабораторними зразками, які, м’яко скажемо, не завжди є репрезентативними. От і виходить, що акредитована лабораторія відповідає тільки за зразки (які, звичайно, всі зруйновані при випробовуваннях), а підприємство має сертифікат відповідності. Це ж стосується і багатьох сурогатів, які завозяться в країну зза кордону.

Pages:     | 1 | 2 ||




© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.