WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!


Pages:     | 1 || 3 |

Багато запитань викликає і ДСТУ Б В.2.76998 (ГОСТ 3045996) «Добавки для бетонів. Методи визначення ефективності». Поперше, тут повторюється те ж саме упущення, що не вказуються матеріали для дослідження, бо, як відомо, добавки мають вибіркову дію, і те, що на одних матеріалах дає суттєвий ефект, може виявитися малоефективним або зовсім неефективним для інших. Тобто, ця методика може бути тільки локальною, а не загальною. Подруге, стандартне визначення марки контрольної легкоукладальності П1 не відповідає реаліям монолітного будівництва, де застосовуються, в основному, бетонні суміші марок П3П4. Не враховується при легкоукладальності бетонної суміші марки П1 і тиксотропний ефект добавки. Тобто, цей нормативний документ дає можливість маніпуляції експериментальними даними та недобросовісної реклами малоефективних добавок. Не заперечую, що методика визначення ефективності добавок, безумовно, потрібна, але у формі рекомендацій, а не нормативного документа, і критерії ефективності мають тут бути не тільки технологічні, а й технікоекономічні. Тож у кінцевому результаті ефективність добавки визначається собівартістю бетону такої ж якості.

Ще більше здивування викликає ДБН В.2.76497 «Правила застосування хімічних добавок у бетонах і будівельних розчинах». Поперше, у документі наведено (с.25) 90% добавок, які вже 20 років не використовуються, та зовсім забуті сучасні, наприклад, УПСБ, «Амкероз», ПФМБС та інші. Подруге, навіщо лобіювати торгові марки, яких може бути просто безліч, і за назвами яких нормативний документ може просто не встигати. Та й навіщо і кому потрібно нормувати назви та виконувати контрольне випробовування модифікаторів, що не містять шкідливих для бетону і арматури шкідливих речовин. Та хоч курячі яйця добавляйте, тільки був би ефект. А рішення про застосування тієї чи іншої добавки приймає виробник бетону. Безумовно, нормативний документ із застосування добавок потрібен, але зовсім іншого змісту. У цьому документі, на наш погляд, потрібні тільки обмеження щодо вмісту у добавках шкідливих для бетону, арматури, здоров’я людей та навколишнього середовища речовин. От і все! А все інше у формі висококваліфікованих консультацій та рекомендації. І бюрократії менше, і корито не велике, і все прозоро та зрозуміло.

А тепер розглянемо дивацтво у цьому ж ДБН В.2.76497. Вже з другої сторінки звертаємо увагу на те, що однакові за складом добавки «ПЛКП» та «Р», про що свідчать дані їхньої густини (с.40) та опису (с.52) мають чомусь різні торгові марки, хоча є по суті не чим іншим як механічною сумішшю продуктів мокрої сіркоочистки коксового газу та технічних лігносульфатів. І якщо на с.2 це однокомпонентні, то вже на с.52 вони стають комплексними добавками, і якщо на с.2, 31, 32 та 52 це пластифікатори, то у багаточисельних ТУ та рекомендаціях вони вже і прискорювачі тверднення, і протиморозні, і повітрявсмоктуючі та т.п., хоча нормативний документ щодо цих добавок один. Але чим далі тим веселіше. Якщо в українському виданні добавки НК, ННК, НКМ тощо дозволяється застосовувати для попередньонапружених конструкцій (с.31), то в російськомовному (с.32) ні, сульфат натрію у російськомовному виданні (там же) рекомендується, а в українськомовному забороняється, аналогічно С3, «Дофен», УПБ, ПЛКП, Р та інше. От така чудасія! Але це ще не все. У 2003 році попереднім роком видання виходить той же ДБН В.2.76497, де все це вже навпаки.

Тільки неповний перелік аналогічних дивацтв зайняв би багато місця, але звернімо увагу ще на одне, яке може призвести до руйнування конструкцій. На с.23 (п.8.2) для середньоалюмінатного цементу (С3А ? 9%) при застосуванні протиморозних добавок рекомендується вводити 0,51% пластифікаторів ЛСТ або УПБ. Можна собі тільки уявити, що сталося б з бетоном узимку, якщо до складу бетонної суміші ввести б уповільнювач у кількості в 23 вище, ніж потрібно. І це є нормативний документ, який нам треба виконувати?! Все це було б дуже весело, якби не так сумно. Адже мова йде про конструкції. Тому акцентуємо ще більшу увагу на добавки, які містять шкідливі для бетону та металу речовини. З підручників та наукових праць добре відомо, що найбільш агресивними до бетону та металу є хлориди, сульфати, сульфіди. Тим, хто сьогодні наполягає на нешкідливості цих компонентів, хотів би нагадати, що ще кілька років тому вони самі писали зовсім протилежне.

То ж коли вони говорили правду тепер чи тоді? Чи, може, за останні роки з’явились нові аргументи на захист хлоридів, сульфатів, сульфідів? Автор не один раз і сам спростовував догми. Але тут не той випадок, бо нормативні документи державного рівня, зокрема той же ДБН В.2.76497 та багаточисельні технічні умови, в яких рекомендуються шкідливі речовини, не пройшли навіть не те що компетентну експертизу, а й елементарні дослідження корозійної стійкості, морозостійкості та водонепроникності бетону. Мої опоненти посилаються не на аргументи, а прецеденти застосування у будівництві хлоридів та сульфатів та наявність цих речовин у дослідженнях багатьох провідних учених. Але давайте розберемося. У 5060ті роки, коли треба було будувати швидко, особливо на Півночі Росії, дійсно застосовувались хлориди. Всі знали, що вони шкідливі, але у той час розрахунок термінів експлуатації був на 1520 років. Будівлі та споруди, у т.ч. міст метро у Москві, чесно відпрацювали свій термін і своєчасно зруйнувались. На більше ніхто не розраховував. Провідні ж вчені використовували хлорид кальцію тільки для своїх досліджень, тому що він є чудовою речовиною для вивчення гідратації цементу. Норми різних країн допускають з серйозними обмеженнями застосування і хлоридів, і сульфатів, і сульфідів у дуже малих дозах. У наших же нормах, які переписуються з року в рік ще з радянських 6070х років, витрати цих компонентів сягають 1,52% від маси цементу. Цікаво, чим думали розробники ДБН А.3.1796 та посібника до нього, скандально відомого ДБН В.2.76497 та багатьох ТУ, коли писали і затверджували ці норми, і чи взагалі випробовували вони бетон та залізобетон навіть не з двома, а з 1% хлориду кальцію. Висока вологість приміщень, низька морозостійкість, корозія металу от результати при початковій високій міцності бетону, які ми отримуємо при застосуванні хлоридів. Та й не завадило б нагадати і ДНДІБВ та НДІБМВ про їх же ДСТУ Б В.2.77498, ДСТУ Б В.2.77598, де чорним по білому (с.14, п.3) написано: «До основних компонентів, що спричиняють корозію арматури у бетоні, відносять включення: мінералів, що містять галогени (пірит, маркезит, піротин та інші сульфіди, гіпс ангідтрит та інші сульфати). Нагадаємо і про заборону для багатьох конструкцій використання сульфатів в одній з таблиць (с.31) ДБН В.2.76497, обмеження по вмісту хлорид та сульфатіонів у воді і цементі (ГОСТ 2373279), ДСТУ Б В.2.74696 с.12), застереження щодо вмісту гідрооксидів до 0,6% у розрахунку на Nа2О у діючому СНиП 2.03.ІІ85 «Защита строительных конструкций от коррозии» (с.8). А от наші діючі норми щодо добавок дозволяють застосовувати ці речовини у кількостях, що в кілька разів перевищують допустимі в інших нормативних документах. Відверто підтримуючи захоронення у бетоні багатотоннажних відходів виробництва, у т.ч. коксохімічного, не можу погодитись із тим, що це мають бути армовані відповідальні конструкції. Безумовно, для деяких конструкцій можливе використання і сульфатів, і сульфідів, і хлоридів, але тут має бути встановлена обґрунтована межа, наприклад, разом у всіх компонентах хлоридів не більше 0,3% та сульфатів і сульфідів не більше 0,45%.

Дивує і легковажність, з якою затверджуються і технічні умови на добавки, що містять шкідливі для бетону та металу речовини. Будьщо, сурогати різного складу і походження все це сьогодні безконтрольно йде у бетони та будівельні розчини. За кілька місяців ділки«винахідники» штампують десятки «нових» добавок, і найгірше, що вони всі затверджуються і узгоджуються провідними науковими установами та міністерствами і відомствами. Та фізично неможливо навіть не те, що за кілька місяців, а за кілька років розробити навіть одну комплексну добавку, яка містить шкідливі для бетону та металу речовини. Тільки одне патентування займає не менше 2 років, стільки ж треба на дослідження водонепроникності та морозостійкості бетону, корозійної стійкості та стійкості арматури до корозійного розтріскування, не говорячи вже про величезні кошти. Адже, наприклад, фахівці високої кваліфікації за державною програмою на розробку та дослідження добавки УПБ витратили три роки та більше 100 тис. рублів (тобто у.о.), на розробку та впровадження суперпластифікатора С3 пішло теж 3 роки та більше 500 тис. рублів. А листом Держбуд України № 4/2456 від 21.11.2000 р.

за місяць узгоджує ТУ У В.2.7304151020012000 на застосування добавки ПЛКПМ, яка містить продукти очистки коксового газу та УПБ без перевірки бетону на показники довговічності та впливу на корозію арматури. І як знущання над усім цим стверджує про те, що добавка має захисні властивості до стальної арматури. Які ж компоненти виступають там як інгібітори корозії, і хто та коли перевірив ці властивості? У декого з читачів може виникнути сумнів щодо об’єктивності моїх суджень та активності негативної позиції. Щоб зняти цей сумнів, зізнаюсь, що сам є розробником кількох добавок, у т.ч. ПЛКПМ, які містять продукти мокрої сіркоочистки коксового газу (див., наприклад, Патент на винахід України № 23457А (1996), але таких властивостей, які наводяться у нормативних документах, та ще й у статтях і рекламних проспектах, чомусь не помітив. То ж кому, як не автору, краще знати свій же витвір.

Сьогодні висновки щодо впливу шкідливих речовин на властивості бетону та арматури стали серйозним випробовуванням не тільки довговічності виробів і конструкцій, а й компетентності, честі і совісті наших науковців. Запитання дуже просте: якщо хлориди, сульфати та сульфіди при витраті до 2% від маси цементу не знижують довговічності бетонних та залізобетонних виробів і конструкцій, то гріш ціна всім світовим нормативним документам і нашим провідним ученим, а якщо навпаки то нашим нормативним документам з цього питання та науковцям, які давали позитивні висновки. Застосування шкідливих багатотоннажних відходів сіркоочистки коксового газу стало сьогодні великою комерцією, за якою стоять такі гіганти промисловості, як ВАТ «Запоріжкокс» та «Дніпрококс» і добре «кришовані» потужні комерційні структури. Чи стане науковцям істина дорожче, ніж гонорари та веселе застілля, від цього багато в чому залежить надійність та довговічність наших бетонних та залізобетонних виробів і конструкцій.

Але не тільки хлориди, сульфати та сульфіди хвилюють нас. Сховані за привабливими торговими марками різні сурогати продовжують плодитись не тільки у вітчизняних ділків, а й багатотоннажному імпорті з Європи. Різні «Ура», «Темпи», МS, КР, К1 К15 і т.п., які навіть мають легітимні ТУ та сертифікати, є у більшості випадків не чим іншим, як «швидкоспеченим» комерційним сурогатом, шкідливим для бетону і металу речовин, адже двозначні та неконкретні вирази у складі добавок типу т.д. та т.п. у нормативних документах (див.: ДБН В..2.76497, 1999, с.53, ТУ 1465588*, 1995, с.4 тощо) та невизначеність складу дають широкий простір до додавання у модифікатори всього, що завгодно.

Але чи є вихід з цієї, на перший погляд, заплутаної проблеми? Є, звичайно. Проте тут потрібна рішучість та компетентність. Одним разом визнати такими, що втратили силу, всі нормативні документи на добавки до бетонів та будівельних розчинів і посилання на них в інших нормативних документах; розробити новий нормативний документ на добавки, який містив би тільки обмеження щодо застосування шкідливих компонентів; на перехідний період видати конкретні рекомендації щодо застосування перевірених роками нешкідливих для бетону і арматури добавок. От і все! Але хто ж може зробити цю просту й необтяжливу за часом і фінансами роботу, якщо навіть головний у країні науководослідний інститут з питань будівництва, на думку керівництва галузі (лист № 16/2155 від 19.07.99), «що стосується призначення НДІБК головною організацією по хімічним добавкам, то Держбуд вважає прийняття такого рішення недоцільним через відсутність наукової школи, достатнього досвіду і кваліфікованих спеціалістів в галузі технології бетонів і будівельних розчинів різного призначення у складі інституту». А поки що, ані склад добавок, ані їх властивості нема навіть кому перевірити і до чого цей стан призведе, нікому не відомо.

Бетон і залізобетон Чинними для виробництва бетону та залізобетону є кілька нормативних документів, зокрема ДСТУ Б В.2.74396 «Бетони важкі. Технічні умови», ДСТУ Б В.2.74596 «Бетони ніздрюваті. Технічні умови», ДСТУ Б В.2.7962000 (ГОСТ 747394) «Суміші бетонні. Технічні умови», ДСТУ Б В.2.74796 ДСТУ Б В.2.75196 (ГОСТ 10060.095 ГОСТ 10060.495), «Бетони. Методи визначення морозостійкості» та інші. Не втратили чинності ще СНиП 3.03.0187 «Несущие ограждающие конструкции», СНиП 2.03.0184 «Бетонные и железобетонные конструкции» та інші нормативні документи ще радянських часів.

Pages:     | 1 || 3 |




© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.