WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!


Pages:     || 2 | 3 | 4 |

Державна політика енергоефективності:

досвід, проблеми та перспективи реалізації Суходоля Олександр Михайлович, к.т.н., НАДУ при Президентові України На даний момент, увага до енергоефективності, значно зросла серед всіх прошарків населення України, особливо серед: політиків, державних службовців, підприємців, інженерів та науковців. Для всіх „прихильників енергоефективності” це є надзвичайно приємна вістка, яка стимулює позитивні очікування щодо дій держави з формування та реалізації ефективної та результативної державної політики у сфері енергоефективності.

Зважаючи на цілий ряд подібних коливань „уваги держави” до політики енергоефективності, виникає цілком очевидний інтерес до виявлення причин, рушійних сил такого коливання та прогнозування наступних подій. У даній доповіді спробуємо тезисно відзначити наше розуміння причин існуючого стану справ та визначити пріоритетні напрями розвитку політики енергоефективності.

І. Етапи реалізації політики енергоефективності Коротко розглянемо своєрідні етапи, які можна виділити у своєрідному коливанні „маятника уваги” до енергоефективності з боку держави. Одразу зазначимо нашу думку, етапи активізації чи затухання уваги до енергоефективності обумовлені наявністю критичної маси особистісних, політичних та економічних факторів, що звертають увагу державних органів влади, суб’єктів господарювання та населення у сторону підтримки чи навпаки протидії реалізації політики.

1. Радянський період держава регламентувала поведінку суб’єктів господарювання та органів державної влади, регулювала та нормувала виробничу діяльність, фінансові, ресурсні потоки, обсяги споживання паливноенергетичних ресурсів (ПЕР). Система державного управління базувалась на адміністративно контрольних механізмах державного регулювання, що відображала інтереси соціальнополітичної форми організації суспільства (та інтереси еліти) та впливала на процеси, які відбувались у економіці. Починаючи з середини 80х років ХХ століття, розпочався період первинного накопичення капіталу, новими формами економічного господарювання, що спричинило переміщення енергоефективності виробництва з необхідної та економічнодоцільної сторони діяльності у неважливу, вторинну і шкідливу для їх інтересів, оскільки енергоефективність пов’язана із прозорістю потоків ресурсів.

2. Період становлення державної політики енергозбереження (19941998), розпочався із утвердженнямм Україною державної незалежності та намаганням уникнути енергетичної залежності України від імпортованих енергоносіїв. Цей період виділяється формуванням відносно “прогресивних ринкових” механізмів державної політики енергоефективності в умовах ще багато у чому командноадміністративної економічної системи з елементами агресивного капіталізму періоду накопичення первинного капіталу. Було прийнято Закон України “Про енергозбереження”, утворено центральний орган виконавчої влади у сфері енергоефективності, прийнято Комплексну державну програму енергозбереження України (КДПЕ). Однак законодавчі акти, які стали результатом компромісів політичних сил того часу, в остаточному варіанті не містили законодавчих норм прямої дії. Реалізація положень закону в підзаконних, в силу розуміння та інтересів тодішньої політикоадміністративної еліти, відобразилась в значній схильності до командноадміністративних та контрольних механізмів керування. Ряд ринкових положень, які не мали реального ресурсного, інституційного та кадрового забезпечення.

З іншої сторони, проголошена Урядом стратегія щодо відмови від адміністративного способу управління відобразилась у незавершеності організації системи управління енергоефективністю навіть на основі звичної адміністративної практики (правила господарської діяльності та відповідальність за неефективне використання енергоресурсів) та нерозвиненості нових способів управління (економічне стимулювання та добровільна діяльність). Сформована організаційноінституційна структура управління політикою енергозбереження, що мала багатофакторний, міжгалузевий характер, на основі одного центрального органу виконавчої влади та мережі регіональних контрольних органів без достатніх повноважень, не дозволяла адекватно стимулювати суб’єктів господарювання до енергоефективності та активізувати діяльність центральних і місцевих органів державної влади. Відсутність чітко визначеної вертикалі державного управління та нерозуміння важливості енергоефективності для повсякденної діяльності підприємств та населення керівниками органів влади призвели до фрагментарності дій з реалізації політики.



Додатковим фактором, що відобразився на ефективності реалізації державної політики енергоефективності стала політикоекономічна ситуація в країні та позиція впливових політикоекономічних сил суспільства. У період становлення державної політики енергозбереження суттєвої економічної зацікавленості суб’єктів господарювання у енергозбереженні не спостерігалось. Отримання прибутку суб’єктами господарювання, можливо було реалізовувати різними шляхами, як через підвищення енергоефективності виробництва (зменшення виробничих затрат, у тому числі енергетичних) так і через приховування прибутку (тінізація економіки). В умовах первинного накопичення капіталу інвестування енергоефективності виробництва підприємств не стало пріоритетом діяльності, оскільки свою прибутковість суб’єкти господарювання забезпечували через уникнення оподаткування, зменшення частки заробітної плати у собівартості продукції, лобіюванням отримання від держави пільг, дотацій і т.д.

Зрозуміло, що у такій ситуації створити економічні механізми стимулювання енергоефективності, було неможливо через їх неприйняття, з боку фіскальних органів, що відобразило існуючі протиріччя як в системі державної влади так і інтересів сил впливу.

3. Етап розвитку політики енергоефективності (19982002), характеризується практичним завершенням періоду первинного накопичення капіталу та концентрацією капіталу у рамках фінансовопромислових груп (ФПГ) в Україні. В державі до основних соціальних, економічних та політичних сил добавилась ще одна сила, що стала на той час визначальною за впливом на процеси у національній економіці.

У цей період, з боку держави, здійснювалась переважно політична підтримка політики енергоефективності через діяльність органів державної влади покликаних забезпечити її реалізацію. Періодично відбувались спроби (переважно з малою ефективністю) розширити набір механізмів стимулювання енергоефективності. У той же час, зацікавленості до енергозбереження з боку підприємств, ще не спостерігалось. Для підприємств, що збанкрутували енергоефективність була не актуальною. Не спостерігалось такої зацікавленості і з боку підприємств, що працювали в рамках ФПГ, в силу вищезгаданих способів отримання прибутку (не економічним способом) та існуючої стійкої тенденції нових власників підприємств вивести капітали за межі системи державного управління. Таким чином, узгодженості державної політики енергоефективності з реальними процесами та інтересами суб’єктів господарювання не вдалось забезпечити, що власне було зумовлено принципами її формування та здійснення.

Прикладом узгодженості державної політики з реальними процесами, а відтак яскравим прикладом успішної реалізації управлінського рішення держави стало проведення експерименту у гірничометалургійній галузі. Інтереси ряду суб’єктів господарювання, а саме: зацікавленість власників підприємств гірничометалургійної галузі у збільшенні прибутків (збільшення експорту металу через сприятливу кон’юнктуру на зовнішніх ринках) співпали з інтересами органів державної влади припинити спад економіки та забезпечити збільшення надходжень до державного бюджету. Відмітимо, що цей експеримент, в силу його умов, був позитивний лиш для експортерів металопродукції і не узгоджується з іншими пріоритетами розвитку країни (екологія, розвиток високотехнологічних галузей) і зокрема реалізацією державної політики енергозбереження.

Реальним успіхом розвитку політики енергоефективності та деяким етапом відродження пригаслих надій на утворення механізмів фінансового забезпечення енергозберігаючих проектів, стало рішення щодо реалізації енергозберігаючих заходів у бюджетній сфері (бюджетними установами, організаціями та казенними підприємствами). На його основі вдалось запровадити новий інструмент політики енергоефективності проведення енергетичних обстежень. Проте передбачений нормативноправовими актами механізм самофінансування енергозбереження у бюджетній сфері, незважаючи на його перспективність, не був запроваджений. Запровадження такого механізму стримується:





існуючою практикою щорічного перегляду бюджетних видатків (лімітів) на енергоспоживання за результатами попереднього року, тобто вилученням можливої економії з видатків на наступний рік;

недосконалістю нормативної бази з питань фінансування енергозберігаючих заходів за рахунок економії коштів на енергоспоживання;

відсутністю прямих стимулів до економії для бюджетних організацій, на відміну від комерційних, які шляхом енергозбереження можуть збільшувати власний прибуток.

Загалом така непослідовність дій держави стосовно реалізації політики енергозбереження спостерігалась протягом усього періоду 19982002 роки. Успішним проектом можна вважати лише Тижні енергозбереження в Україні проведення яких було започатковано з метою популяризації енергоефективності, починаючи з 2000 року. У цей же період було утворено Національну інформаційну мережу з енергозбереження, яка надає доступ підприємств та громадян до інформації у сфері енергоефективності. Окремим успішним напрямом політики енергоефективності в Україні стала співпраця з міжнародними організаціями та рядом країн ЄС. Значного імпульсу в питаннях залучення інвестицій у сферу енергоефективності надало створення УкрЕСКО, яким в Україні започатковано популярний в промислово розвинених країнах механізм фінансування енергозберігаючих заходів на основі перфомансконтракту та повернення коштів у результаті економічного ефекту, який досягається у замовника проекту.

4. Етап формування економічної заінтересованості (починаючи з 2002 р) обумовлений переходом України на завершальний етап перехідного періоду від командноадміністративної до ринкової моделі розвитку економіки. Поступове формування ринкового середовища, формування конкурентних економічних відносин, подолання тенденцій тінізації економіки та наведення платіжної дисципліни в енергетичній сфері забезпечили поступове посилення уваги суб’єктів господарювання до енергоефективності. З 2002 року стала спостерігатись активізація уваги керівників районного та міського рівня до проблем енергоефективності. Очевидно, що розуміння проблем енергозабезпечення бюджетних (комунальних) установ та організацій дозволило їм ідентифікувати енергозбереження, як джерело реальних додаткових “бюджетних надходжень”, що дозволяє не тільки забезпечити необхідними енергоресурсами бюджетні організації, але й забезпечити економію видатків на їх закупівлю та направити економію на вирішення інших соціально важливих проблем регіону.

Необхідно також відмітити роль політикоекономічних сил впливу у цьому періоді. Після парламентських виборів 2002 року ФПГ отримали реальну можливість впливати на державну політику у різних сферах діяльності держави. В той же час вони отримали і відповідальність за збереження та посилення свого впливу у майбутньому, а значить і за вирішення нагальних для держави питань. Для прикладу: уникнення демпінгових розслідувань у металургії, вступ України до СОТ, модернізація ПЕК та його вихід на світові ринки, вирішення проблем тепло та водопостачання населених пунктів. Протекціоністська політика інших країн направлена на обмеження проникнення українського капіталу на свій ринок, також сприяла зверненню уваги ФПГ на необхідність розвитку внутрішнього ринку, підвищення купівельної спроможності громадян, розвитку виробництва, орієнтованого на внутрішнє споживання, у тому числі розвитку машинобудування, зниження енергоємності продукції.

Результатом стала поява необхідного прошарку людей зацікавлених (чи вимушених) і спроможних сформувати нові ринкові механізми реалізації державної політики енергоефективності. В суспільстві стали з’являтись паростки розуміння проблематики як серед вищих посадових осіб держави так і серед керівників підприємств. З’явились виробники енергозберігаючого обладнання та фінансові установи, які стали зацікавлені у примноженні свого виробничого та фінансового потенціалу і через це готові до інвестування у енергоефективність національної економіки.

Pages:     || 2 | 3 | 4 |










© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.